Шлюбно-сімейні відносини зазнають постійної трансформації нормативного регулювання, що зумовлено чинниками як зовнішньо-глобалізаційного, так і внутрішньо-інтеграційного характеру. Глобальні зміни суспільних відносин все чіткіше роблять серйозний вплив на сім’ю, її кількісний склад, структуру і функціонування. Разом з тим, незважаючи на такі невідворотні процеси, в Україні останніми роками відзначається зростання кількості розлучень, повторних шлюбів, зростаюча кількість сімейних конфліктів, виховання дітей у нестандартних моделях шлюбу. Це породжує не тільки уявлення в суспільстві про кризу шлюбу як соціального інституту і привертає увагу до доцільності розвитку і вдосконалення національного сімейного права. Такий порядок речей також визначає перед державою, що є гарантом багатьох соціальних прав громадян, у тому числі й права на шлюб, запровадження на законодавчому рівні ефективного механізму захисту зазначеного права.
Підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) країнами-членами Ради Європи сприяло створенню дієвої системи захисту прав особи на європейському континенті. Порівняно з іншими правовими засобами забезпечення прав людини ця система відзначається своєю дієвістю. Основою цього успіху є те, що положення Конвенції і протоколів до неї не тільки гарантують права та свободи осіб, але й створюють механізми захисту прав, порушених державою. Вивчення навчальної дисципліни «Захист права на шлюб» дозволить здобувачам другого (магістерського) рівня вищої освіти набути навичок важливих для аналізу вимог ст. 8 Конвенції («право на повагу до приватного та сімейного життя») під кутом зору їх тлумачення Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ), Комітетом міністрів Ради Європи, а також подивитись на українське законодавство та практику його застосування з огляду на відповідність вимогам Конвенції та рішенням ЄСПЛ.
- Викладач: Гураленко Наталія Анатоліївна